Розлучення. Поділ. Спір. Судова практика ВС

Розлучення. Поділ. Спір. Судова практика ВС

 

Часом виходить так, що рівноправний союз дружини та чоловіка перетворюється в конфронтацію по всіх фронтах. На озброєнні сторін конфлікту норми закону та  психологічні засоби, тиск та шантаж.

 

Мета одна – здобути якомога більше активів та залишити поза грою свого супротивника, колишнього (колишню), з яким (якою) давалася обітниця перед вівтарем бути в горі та в радості.

 

За загальним правилом, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Про це йдеться в статті 60 Сімейного кодексу України (далі – «СК України»).

 

Крім того, згідно зі ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

Історичний екскурс

 

До 2015 року судова практика формувалася навколо презумпції: все майно набуте під час шлюбу є спільною сумісною власністю, а ось аналізу  за чиї кошти таке майно куплялося судами всебічно не досліджувалося.

 

Натомість, уже наприкінці 2015 року Верховний Суд України (далі – «ВСУ») сформував перші правові позиції, що відтоді мали враховуватися судами нижчих інстанцій.

 

Зокрема, у Постановах ВСУ, прийнятих у справах за № № 6-1568цс16 від 7 грудня 2015 року, 6-2641цс15 від 16 грудня 2015 року, йдеться про те, що під час вирішення спору має досліджуватися не тільки період, коли набувалося те чи інше майно, але й за чиї кошти таке майно куплялося.  Проте, лише в 2017 році судова практика від найнижчих до найвищих інстанцій почала «масово» дотримувалася позиції ВСУ, більше того сам Верховний суд продовжував акцентувати на своїх же позиціях, висловлених у 2015 році (для прикладу, Постанови від 05.04.2017 у справі № 6-399цс17,  від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17).

 

Стосовно статусу бізнес майна

 

Колегією ВСУ у Постанові від 13.06.2016 у  справі за № 6-1752цс15 була висловлена позиція, що майно фізичної особи-підприємця, що використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, при цьому під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). Натомість речі професійних занять присуджуються тому із подружжя, хто використовував їх в своїй професійній діяльності.

 

У свою чергу, щодо правового статусу приватного підприємства, то виходячи з Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі за № 1-8/2012, положення ст. 61 СК України мають тлумачити так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

Натомість, у 2018 році Верховний Суд на свій лад витлумачив позицію Конституційного Суду України. Так, у справі від  03.05.2018 за № 314/3916/15-ц касаційна інстанція виходила з того, що при вирішенні питання відносно правового режиму майна приватного підприємства (або його частина), засноване одним із подружжя, необхідно вважати, що це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. У зв'язку з наведеним, у разі доведення, що спірний магазин набуто підприємцем за час шлюбу і за спільні кошти, якщо він використовується особою (колишнім чоловіком) у підприємницькій діяльності, то він поділу не підлягає, проте зазначене майно враховується при поділі іншого майна. Подібна позиція не нова та була висловлена ще в 2013 році.

Так, у справі за № 6-79цс13 колегія ВСУ, визнаючи майно фізичної особи-підприємця, акцентує увагу на тому, що купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вирішуючи питання про його передачу до статутного фонду іншого суб’єкта господарювання – приватного підприємства, засновником якого він є,  така особа діє виключно як власник цього майна й суб’єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності, і таке майно не є спільною сумісною власністю. При цьому у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства (підприємства) це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям (Постанова ВСУ від 02.10.2013 у справі № 6-79цс13).

 

Подібної позиції продовжує дотримуватися і «реформований» Верховний Суд у 2018 році: у  випадку внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства (підприємства), такі кошти є власністю самого товариства та втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності. Натомість право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, і при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч нормам статті 65 CКУ були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. У свою чергу, щодо внесеного майна, то подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям (Постанова ВС від 18.07.2018 у справі № 209/974/15-ц).

 

Крім того, цікавий висновок був зроблений ВС у справі № 306/3460/14-ц майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

 

Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна, тобто це майно може бути враховано при поділі всього майна подружжя або може бути виплачена вартість цього майна.

 

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними (Постанова ВС від 01.08.2018 у справі № 306/3460/14-ц).

 

Отже, загалом, з 2017 року представники Феміди всебічно досліджують і період придбання майна, і за чиї кошти набувалося майно,  і мету придбання (для особистих цілей, в інтересах сім’ї), натомість обов’язок доводити ці факти покладаються на ту сторону, яка вважає, що майно все-таки є її особистою та не є спільною власністю подружжя.

 

І активи, і пасиви: все підлягає поділу!

 

У 2016 році колегія ВСУ, досліджуючи природу боргових зобов’язань подружжя, прийшла до висновку, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб, крім того при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (Постанова ВСУ від 14.09.2016 у справі № 6-539цс16). Оновлений Верховний Суд не відступив від такого висновку і в 2018 році (Постанова ВС від 18.07.2018 у справі № 308/13831/15-ц).

 

Через рік, у 2017 році ВСУ продовжує дотримуватися позиції, висловленої раніше:  визначальним при визначенні солідарного зобов'язання є саме використання коштів в інтересах сім'ї, а не сам факт надання згоди чоловіка або дружини на укладання такого договору (Постанова ВСУ від 22.11.2017 у справі за № 6-2830цс16).

 

Загалом, Верховний Суд підтримує усталену судову практику упорядковану «завдяки» правовим позиціям Верховного Суду України та не відходить від таких правових позицій.

#трудові_спори, #податковий_адвокат, #оскарження_звільнення, #господарські_спори, #стягнення_заборгованості, #стягнення_інфляційних, #житловиселення, #АБвласоваВектор, #сімейніспори, #АдвокатськебюроВектор, #familylaw, #аліменти, #податковий_адвокат, #АБвласоваВектор, #фіктивне_підприємство, #фіктивність,  #порушення_постачальником_податкового_законодавства,