Зарахувати не можна: дивіденди, позика для єдинника
В умовах постійних законодавчих змін, непередбачуваності ринку, бізнесу доводиться проявляти неабияку гнучкість та далекоглядність.
Різноманітні форми зарахування зустрічних вимог є одними зі способів оптимізації бізнес процесів, недопущення вимивання обігових коштів та належного виконання компанією своїх зобов’язань перед партнерами та інвесторами.
Проблема зарахування дивідендів учаснику в рахунок погашення заборгованості по позиці такого учасника перед підприємством турбує допитливих юристів та бухгалтерів.
Питання однорідності
Як відомо, відповідно до ст. 203 Господарського кодексу України (далі – «ГКУ») ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – «ЦКУ») зобов’язання припиняється зарахуванням вимог, якщо такі вимоги, по-перше, є зустрічними, по-друге, однорідними, по-третє, строк виконання яких настав або виконання яких не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги.
Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув.
Поняття «однорідність» законодавством не визначена, тому судова практика, загалом, напрацювала певні підходи щодо визначення однорідності вимог, що можуть бути зараховані, а зобов’язання – припиненими.
З 2008 року позиція судів базувалося на правовому висновку Верховного Суду України: у випадку, коли зобов’язання мають грошовий вираз та не залежить від підстав виникнення (різних договорів), то такі зобов’язання є однорідними (Постанова ВСУ від 09.12.2008 у справі за № 3-5281к08).
У свою чергу, Вищий господарський суд України в одному зі своїх останніх рішень перед початком «перезавантаження» судочинства наприкінці минулого року, звернув увагу на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб’єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. При цьому, характер зобов’язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом (Постанова ВГСУ від 12.12.2017 у справі за № 911/3906/16).
У 2018 році найвища судова інстанція дещо деталізувало поняття «однорідності», зокрема Великою Палатою Верховного Суду був сформований правовий висновок про те, що можливе зарахування у випадку, якщо такі вимоги зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог.
Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Оскільки у спорі, що розглядався, зобов’язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах хоч і є грошовими коштами, проте є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі за № 914/3217/16).
У справі за № 910/20105/17 колегія Верховного Суду звертала увагу на те, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.
Моментом припинення зобов’язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку. У свою чергу характер зобов’язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом (Постанова ВС від 26.09.2018 у справі за № 910/20105/17).
У справі з політичним присмаком за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – «Позивач») до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі – «Відповідач») щодо виплати дивідендів та визнання недійсною заяви про зарахування однорідних вимог суди, крім умов для зарахування однорідних вимог, додали ще одну – вимоги мають бути ясними, тобто не повинно бути будь-якого спору відносно характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання; звернення із заявою однієї сторони до іншої (Постанова ВГСУ від 16.08.2016 у справі за № 910/12122/15). У цьому спорі Відповідач з посиланням на ст. 203 ГКУ та ст. 601 ЦКУ зарахував дивіденди, які б мав виплатити Позивачу, в рахунок відшкодування нанесеної шкоди. Суд вирішив спір на користь Позивача та закцентував увагу на тому, що відшкодування шкоди та виплата дивідендів не є однорідними вимогами, а тому відповідні положення чинного законодавства про припинення зобов’язань не можуть бути застосовані.
Дивіденди – грошові зобов’язання?
Відповідно до п. 14.1.49 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») дивіденди – платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) підприємства є складовою частиною корпоративних прав (ст. 167 ГКУ), товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад (ст. 27 Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», далі –«ЗУ «Про ТОВ та ТДВ»).
Виплата дивідендів здійснюється, за загальним правилом, товариством з обмеженою відповідальністю грошовими коштами (ст. 26 ЗУ «Про ТОВ та ТДВ»), а акціонерним товариством виключно грошима (ст. 30 Закон України «Про акціонерні товариства).
На початку цього року, колегією Верховного Суду була був зроблений правовий висновок про те, що до невчасної виплати дивідендів, які є грошовими зобов’язаннями, застосовуються положення ст. 625 КЦУ щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат (Постанова ВС від 17.01.2018 у справі за № 910/11316/17). Такого підходу дотримуються і суди нижчих інстанцій (для прикладу, Постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі за № 910/3173/18; від 21.11.2018 у справі № 910/4436/18).
Отже, зважаючи на відсутність законодавчої заборони про зарахування дивідендів в рахунок погашення заборгованості по договору позики, а також юридичну природу дивідендів, то подібні операції з урахуванням положень ЦКУ та ГКУ є допустимими.
Податковий аспект
Платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи-емітенти) відповідно до п. 291.6 ст. 291 ПКУ зобов’язані здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) винятково в грошовій формі. З буквального тлумачення цієї норми випливає, що виплата дивідендів не відноситься до жодної з груп операцій (продаж товарів, роботи, послуги), крім того, дуже спірним є і те, що взаємозалік, зарахування однорідних вимог в розрізі «дивіденди – погашення заборгованості по позиці» є бартерними операціями, оскільки бартер (товарообмін) може бути застосований при проведенні розрахунків, знову-таки, за товари або роботи, або послуги у негрошовій формі в рамках одного договору (п. 14.1.10 ст. 14 ПКУ).
Слід розуміти та пам’ятати, що юридичні особи – платники єдиного податку не мають права здійснювати бартерні операції, в тому числі погашати заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) іншим способом ніж грошовим (див. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у справі за № 810/5551/14.
Таким чином, заборона на взаємозалік (бартер) щодо зарахування заборгованості за договором позики в рахунок дивідендів не заборонена для платників єдиного податку, однак головне – сплатити відповідні податки при здійсненні такого зарахування.
Адвокат Євген Власов
067 86 244 17
krapkaorgua@gmail.com
#трудові_спори, #податковий_адвокат, #оскарження_звільнення, #господарські_спори, #стягнення_заборгованості, #стягнення_інфляційних, #житловиселення, #АБвласоваВектор, #сімейніспори, #АдвокатськебюроВектор, #familylaw, #аліменти, #податковий_адвокат, #АБвласоваВектор, #фіктивне_підприємство, #фіктивність, #порушення_постачальником_податкового_законодавства,
Немає коментарів:
Дописати коментар