середа, 25 листопада 2015 р.

Обережно: договір поставки! Деякі нюанси, які стануть у нагоді кожному підприємцю

Договір – це добре, а його виконання – ще краще

Чи не найпоширенішим договором в сфері господарювання є договір поставки, який, зрозуміло, має певні нюанси складання та виконання. Разом з тим у законодавстві не знайти тих універсальних положень, які б убезпечили покупця та продавця на всіх стадіях існування договору, починаючи від його підписання та закінчуючи можливим судовим розглядом спору.
Виходячи з досвіду договірної роботи та судової практики, хотілося б зупинитися на деяких важливих аспектах.
Перш за все нагадаємо, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відношення, що виникають з договору поставки, врегульовано положеннями ст. 264 – 271 Господарського кодексу України (далі – ГКУ). Разом з тим, при складанні даного договору слід враховувати, що до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, тобто ті питання, що не врегульовані положеннями ГКУ про поставку, розкриті у відповідному розділі Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), яким регламентуються відносини в сфері купівлі-продажу (ст. 655 – 697).



Визначення сторін
Цілком зрозуміло, що на практиці у формулюваннях договорів трапляються різні помилки, які потрібно уникати та завжди виправляти, якщо вони з’явилися.
Так, у першому розділі, який визначає сторін договору, доводилося зустрічати таке: «Фізична особа-підприємець Іванов І.І., в особі директора Іванова І.І., який діє на підставі Статуту/Свідоцтва про державну реєстрацію/Витягу, з одного боку…». І хоча в такому формулюванні нічого особливо ризикового немає, проте з точки зору юридичної «граматики» подібне є неприпустимим.
Справа в тому, що підприємець, на відміну від юрособи, не має директора чи інших посадових осіб, які б виступали від його імені та представляли його інтереси при укладанні угод (підписанні договорів). У такому випадку підприємець представляє самого себе, тому має діяти тільки особисто. Таким чином, на заміну цьому формулюванню пропонуємо застосовувати таке:
 «Фізична особа – підприємець Іванов І.І., що має статус платника єдиного податку 3-ої групи за ставкою 4% від доходу, не платник ПДВ (далі – «Виконавець») (реквізити виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: «…»)».

Предмет договору
Предмет поставки визначено положеннями ст. 266 ГКУ. Це визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція та вироби, визначені індивідуальними ознаками.
За загальним правилом кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін.
Таким чином, при визначенні предмету договору буде правильно:
1) або прописати детально асортимент, кількість, ціну в самому тексті договору;
2) або предмет договору деталізувати у відповідній специфікації.
Але з тих чи інших причин іноді прописувати предмет договору безпосередньо в договорі (додатковій угоді) або в специфікації не зовсім зручно. Оскільки законом дозволяється поставка товарів без укладення договору, у цьому випадку допоможе рахунок-фактура (інвойс), який виписується продавцем на ім'я покупця після того, як покупець замовить товар. Основне його призначення як документа – зазначення суми належного за товар платежу, окрім того він містить відомості про товар, що купується, та його ціну, та є підставою для оплати або розрахунків.
Разом з тим слід мати на увазі, що рахунок-фактура має інформаційних характер (лист Мінфіну України від 30.05.2011 р. № 31-08410-07-27/13794): з точки зору законодавства про бухгалтерський облік він за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на її проведення.
Однак рахунок-фактура стане у нагоді під час узгодження сторонами асортименту, ціни та кількості товару. Наприклад, можливе використання такого формулювання у договорі:
 «Кількість, асортимент та розгорнута номенклатура продукції, що постачається за цим договором, узгоджуються сторонами шляхом виставлення рахунку-фактури та його сплати покупцем. У випадку сплати рахунку-фактури вважається, що сторони узгодили кількість, найменування та асортимент товару. Строк поставки – впродовж 5 календарних днів з моменту оплати, якщо інше не було узгоджене сторонами».

Ціна договору
За загальним правилом ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.
Якщо наперед складно визначити остаточну вартість товару, що буде поставлятися впродовж певного часу, або для уникнення необхідності постійно вносити в договір відповідні коригування та доповнення, рекомендуємо при визначенні ціни договору використовувати наступне універсальне положення:
 «Загальна ціна договору визначається загальною вартістю поставленого та прийнятого на підставі видаткових накладних товару».
Також слід зупинитися на особливостях визначення грошового еквіваленту ціни договору. Так, на відміну від положень ГКУ (ст. 524, 533), ХКУ передбачає, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені та підлягають оплаті виключно у національній валюті – гривні  (ст. 189, 198). Грошові зобов'язання можуть бути визначені в інвалюті, але строго у випадках, визначених законодавством.
Разом з тим, як вказує ВГСУ в інформаційному листі від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в інвалюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в інвалюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Оплата
Закон надає право сторонам договору домовитися про сплату покупцем товару як на умовах сплати за фактом отримання ним товару, так і на умовах внесення авансового платежу.
Так, за загальним правилом, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором визначено обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлено, продавець має право вимагати сплати у будь-який час. При цьому покупець повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Якщо сторони обрали спосіб оплати товару із використанням інвойсу, рекомендуємо при визначенні умов оплати внести у договір наступне формулювання: «оплата здійснюється на підставі отриманого рахунку-фактури». Зверніть увагу: саме отриманого, а не виставленого! Це дозволить уникнути певного непорозуміння між сторонами договору при визначенні моменту, коли у покупця виникає зобов’язання з оплати.
У наш буремний час, на жаль, фінансова дисципліна контрагентів дуже низька. Проте постачальники, щоб продати товар, іноді змушені відвантажувати його на умовах післяплати, сподіваючись на добропорядність своїх партнерів. Однак згодом може з’ясуватися, що не все гаразд з оформленими документами на поставку, у зв’язку з чим ефективно захистити в судовому порядку інтереси продавця стає вкрай важко.
З огляду на це, порадимо продавцю домовитися з контрагентом про сплату хоча б мінімальної суми платежу до моменту поставки товару, при цьому важливо щоб у призначенні платежу фігурував рахунок, який оплачується. Це означає, що сторони узгодили ціну договору, а такі дії покупця свідчитимуть про те, що він рахунок отримав і в нього не було заперечень щодо істотних умов угоди, зокрема ціни.
 Якщо попередню оплату здійснено, а поставка не відбулася, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦКУ у покупця виникає право вимагати від продавця передання оплаченого товару або повернення суми авансу. Чинне законодавство та судова практика виходять з того, що у випадку, якщо поставка не відбулася, а аванс не повернуто, то на суму авансу 3% річних та інфляційні в порядку ст. 625 ЦКУ не нараховуються (постанова ВСУ від 15.10.2013 р. у справі № 3-30гс13). За такі дії продавець несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦКУ, коли на суму авансу нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму передоплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Формулювання в договорі може мати наступний вигляд:
 «У випадку непоставки продавцем товару у визначений строк на суму попередньої оплати, сплаченої покупцем, нараховуються проценти в розмірі 20% річних від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару або повернення покупцеві попередньої оплати».

Умови поставки
Трапляється, що у покупця, який замовив товар, змінюються обставини, і цей товар стає йому непотрібним. Тоді він йде на хитрість: постачальник відвантажує та поставляє товар безпосередньо на склад покупця, а той просто його не приймає (наприклад, не допускає представника продавця або перевізника на територію свого складу). Продавцеві у такому випадку є вкрай важливим довести факт поставки з огляду на те, що покупець, діючи недобросовісно, на наступний день вправі взагалі відмовитися від договору. Підставою такої відмови з боку покупця є ч. 1 ст. 665 ЦКУ, адже формально це означає, що продавець відмовився передати товар. Довести належними доказами поставку постачальник не зможе, якщо, звісно, не буде задокументовано факт поставки. У цьому випадку постачальнику залишається викликати представника регіональної ТПП для підтвердження факту поставки в узгоджені місце та дату. Якщо він цього не зробить, то залишиться ні з чим.
Для уникнення таких неприємних сюрпризів допоможе наступний пункт у договорі:
 «Постачальник електронною поштою або факсом згідно з реквізитами, вказаними в цьому договорі, повідомляє покупця про готовність партії товару до відвантаження за 10 днів до запланованої дати поставки, а покупець у будь-якому випадку, незалежно від отримання такого повідомлення, за 5 днів до запланованої дати поставки повинен направити повідомлення про готовність прийняти товар.
До отримання від покупця повідомлення про готовність до приймання товару постачальник вправі не поставляти товар, при цьому будь-які штрафні санкції щодо прострочення строків доставки до нього не застосовуються. Якщо покупець не направляє постачальникові повідомлення про готовність отримання товару, постачальник вправі відмовитися від поставки товару та вимагати відшкодування шкоди в розмірі вартості товару, приймання якого покупець не підтвердив відповідного до даного пункту».

Строк дії договору
Серед суттєвих умов будь-якого договору є строк його дії. Однак для поставки, за загальним правилом, якщо строк дії договору не визначено, вважається, що він укладений на один рік (ст. 267 ГКУ).
Доволі часто у договорах поставки можна зустріти наступне формулювання: «Договір діє до (…), але у  будь-якому випадку – до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань». Це уточнення є некоректним (зайвим), адже в силу положень чинного законодавства (зокрема, ст. 631 ЦКУ) сторони зобов’язані у будь-якому разі виконати взяті на себе зобов’язання, і такий обов’язок автоматично не припиняється із закінченням строку дії договору. Разом з тим закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Автоматична пролонгація договору чинним законодавством не заборонена. Тому цілком доречно прописувати автоматичне продовження строку дії договору на випадок відсутності заперечень у сторін до дати, на яку він має припинити свою дію.

Штрафні санкції
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦКУ). За договором поставки сторони мають різні зобов’язання: одна з них повинна виконати майнове зобов’язання (поставити товар), а друга – грошове (сплатити його). Тому в залежності від виду зобов’язання застосовується й вид неустойки: до майнового – штраф, до грошового – пеня.
Штрафом обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пеня – у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Оскільки розмір пені не є тою сумою, що може цілком компенсувати збитків продавця, який не отримав оплату за поставлений товар, у договорі іноді передбачають одночасне стягнення пені та штрафу.
Одночасне стягнення за порушення господарського зобов'язання за договором пені та штрафу допускається, оскільки вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова ВСУ від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011).
Довіреність М-2 скасована, що робити?
З 1 січня цього року набув чинності наказ Мінфіну України від 30.09.2014 р. № 987, яким скасовано, зокрема, Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджену наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. № 99.
Й хоча формально вказаний нормативний документ не розповсюджувався на приватних підприємців, у господарських відносинах з юрособами їм все ж таки доводилося мати справу з довіреностями. Враховуючи це, на сьогоднішній день може використовуватися або стандартна довіреність на одержання цінностей на бланку покупця, або можуть бути визначені конкретні особи – представники покупця, уповноважені приймати цінності, безпосередньо в тексті договору:
 «З боку покупця уповноваженою особою для приймання товарно-матеріальних цінностей (за кількістю та якістю) відповідно до умов даного договору та передання (повернення) таких товарно-матеріальних цінностей з правом оформленням (підписанням) усіх необхідних документів є Іванов І. І., який обіймає посаду начальника складу, контактний телефон: «…». Зразок підпису Іванова І. І. наводиться».
На завершення нагадаємо, що чинне законодавство не забороняє укладати договори поставки в спрощеній формі, тобто шляхом лише оформлення первинних документів (підписання видаткових накладних), які супроводжують проведення господарської операції, а не складати договір як такий. Разом з тим, якщо договір поставки не складали взагалі, слід бути готовим, по-перше, до виникнення претензій у податкових органів щодо товарності такої угоди, та, по-друге, до відсутності основної доказової бази для захисту прав та інтересів сторін, якщо все ж таки виникне спір з боржником.

Євген Власов / Евгений Власов / Eugene Vlasov
юрист / lawyer

067 86 244 17
Опубліковано на http://chp.com.ua/  





#трудові_спори, #податковий_адвокат, #оскарження_звільнення, #господарські_спори, #стягнення_заборгованості, #стягнення_інфляційних, #житловиселення, #АБвласоваВектор, #сімейніспори, #АдвокатськебюроВектор, #familylaw, #аліменти, #податковий_адвокат, #АБвласоваВектор, #фіктивне_підприємство, #фіктивність,  #порушення_постачальником_податкового_законодавства,




Немає коментарів: