Перевірки від інспекції праці: контрольний постріл по бізнесу?

Держава «любить» контролювати, наглядати, а ще забороняти та штрафувати. За останні три роки замість створення нових робочих місць та комфортних умов для ведення бізнесу маємо захмарні штрафи, нескінченні перевірки в умовах мораторію, а також подвійне підвищення мінімальної заробітної плати.

Підприємці в багаторічних боях з митними та фіскальними органами випрацювали певні лазівки та ефективні способи захисту своїх прав під час перевірок. Тому у посадовців виникла необхідність у модифікації контролю через надання державному органу широких повноважень нагляду, цим органом стала інспекція праці.

Наприкінці квітня цього року уряд прийняв Постанову «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – «Постанова»), яка покликана оновити та замінити урядові акти, що стосуються проведення перевірок, накладання штрафів.

Так,  відповідно до даної Постанови державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у двох формах:

- проведення інспекційних відвідувань та

- невиїзних інспектувань інспекторами праці, Держпрацею та її територіальними органами, а також представниками виконавчих органів місцевого самоврядування.

Фактично, завітати та проконтролювати можуть і чиновники органів місцевого самоврядування, головне аби було посвідчення та конкретну особу було внесено до реєстру посвідчень інспекторів праці.

Віднині «перевірка» стала «інспекційним відвідуванням», яка не може бути відповідно до п. 10 Постанови більшою, аніж 10 робочих днів, а для суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва – двох робочих. Слід нагадати, що виходячи з положень ст. 55 ГКУ  до мікропідприємців віднесені суб’єкти господарювання, у штаті яких до 10 працівників, а річний дохід не перевищує 2 млн. Євро, у свою чергу малий підприємець вважається бізнесмен, який має від 10 до 50 підлеглих і річних дохід не повинен перевищувати 10 млн. Євро.

Загалом, у зоні ризику усі підприємства країни, оскільки серед класичних підстав для проведення державного контролю як наявність заборгованості зі сплати заробітної плати, ЄСВ, ПДФО, а також скарг від самих працівників на своїх роботодавців, з’явилися і нові –

(1) аналіз наявної інформації, розміщеної у відкритих джерелах, ЗМІ,

а також

(2) відомостей отриманих від фіскальної служби  про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;

(3) пенсійного фонду  про роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20% і більше; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30% і більше працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів.

Завдяки повноваженням, визначеним положеннями Постанови, інспектори праці за наявності службового посвідчення вправі:

(1) відвідувати самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об’єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;

(2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об’єктом відвідування їх копії або витяги;

(3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об’єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;

(4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;

(5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;

(6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

(7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Проте виходить, якщо офіс знаходиться в житловому приміщенні, то роботодавець може захиститися ст. 30 Основним законом України: не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. 

Цілком реально, що в недалекій перспективі матимемо законодавчу заборону розміщувати офіси та вести господарську діяльність в житлі.

Підсумком інспекційного відвідування стане припис або вимога інспектора, що може бути оскаржена 10-денний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу інспекції праці.

У разі незгоди з рішенням керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці таке рішення може бути оскаржене до керівника або заступника керівника.

Проте у випадку, наявності штрафу, доведеться йти до суду, адже процедури дворівневого оскарження як для припису та вимоги не передбачено.

Крім того, при оскарженні штрафу слід не забувати про строки звернення до суду. Так, згідно з ч. 4, 5 ст. 99 КАСУ якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк (для прикладу, Ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2016 року у справі за № 818/706/16, Ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від  30.11.2016 року у справі за № 809/1682/16).

З урахуванням ч. 9 Постанови КМУ від 17.07.2013 № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення»  штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Держава отримує надходження від штрафів за рахунок роботодавців-порушників, а що від інспекційних відвідувань отримає працівників? Думаю, лише моральне задоволення і, можливо, рішення суду про виплату певної компенсації, але для цього потрібно буде добре «повоювати» не один рік у судових інстанціях, а за цей час роботодавець уже знаходитиметься в стані припинення внаслідок «контрольного пострілу» від  служби праці – штрафу.

Євген Власов

юрист, Київ

0678624417

#трудові_спори, #податковий_адвокат, #оскарження_звільнення, #господарські_спори, #стягнення_заборгованості, #стягнення_інфляційних, #житловиселення, #АБвласоваВектор, #сімейніспори, #АдвокатськебюроВектор, #familylaw, #аліменти, #податковий_адвокат, #АБвласоваВектор, #фіктивне_підприємство, #фіктивність,  #порушення_постачальником_податкового_законодавства,