---/---
Державна податкова служба України відповідно до рішення …………………. повторно розглянула запит ……….. (далі – Товариство) ….. щодо надання податкової консультації з питань застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) при реалізації продукції із використанням доставки поштою або кур’єрською службою та в порядку пункту 53.2 статті 53 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.
Відповідно до звернення Товариство є виробником товарів побутового вжитку, зокрема прасувальних дошок, сушарок для білизни, сходів металевих, чохлів для прасувальних дошок, дошок для серфінгу та запроваджує відпуск готової продукції кінцевим покупцям (фізичним особам) зі складу Товариства за умови доставки таких товарів поштою або кур’єрською службою. Оплата покупцями рахунків буде здійснюватися в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Товариства.
У зв’язку із складністю розуміння законодавства Товариство звернувся до податкового органу із наступними запитанням:
1. Чи існує у Товариства обов’язок застосовувати РРО при відпуску готової продукції кінцевим покупцям (фізичним особам) зі складу Товариства за умови доставки таких товарів поштою або кур’єрською службою та оплатою в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Товариства із застосуванням платіжних карток?
2. При відпуску готової продукції покупцям зі складу Товариства за умови доставки таких товарі поштою або кур’єрською службою, яким слід вважати місце отримання товарів - склад підприємства (де товар передається представникам пошти/кур’єрської служби), чи адреса покупця (де товар буде отримуватись покупцем від представників пошти/кур’єрської служби)?
3. Як слід розуміти вираз «приймання від покупця платіжної карти»? Якими є ознаки наявності факту «приймання від покупця платіжних карток»?
4 За якими реквізитами банківської виписки (платіжного доручення) Товариство може ідентифікувати та визначити, що покупець здійснив розрахунок: через установу банку, через термінал самооблуговування банку чи із застосуванням платіжних систем?
Щодо питання 1
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. встановлені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахунки в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг), зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через РРО або програмні РРО та надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції (пункти 1 та 2 статті 3 Закону № 265).
У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Обов’язок застосування РРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.
Законодавство України однаково поширює свою дію як на готівкові розрахункові операції та розрахункові операції, що здійснені за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів, що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет, які проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а тому обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО при отриманні оплати за товари (роботи, послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.
Отже, для Товариства, як суб’єкта господарювання на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО або програмних РРО не має значення який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення, який запропоновано Товариством.
Враховуючи зазначене, та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що описаний Товариством спосіб розрахунку (надання покупцям реквізитів поточного рахунку Товариства) є різновидом банківської операції та не потребує обов’язкового застосування Товариством РРО або програмних РРО.
Щодо питання 2
Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 № 675-VIII (далі – Закон № 675) момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Законом № 675.
Так, відповідно до підпунктів 1 та 2 частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар, або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 2 повідомляємо, що при відпуску готової продукції кінцевим покупцям (фізичним особам) зі складу підприємства, за умови доставки таких товарів поштою або кур’єрською службою, вбачається зобов’язання Товариства перед покупцями доставити товар, а тому місцем вручення товару буде місце вручення (доставки) визначене покупцем.
Щодо питання 3
Слід зазначити, що на сьогодні поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, права, обов’язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначено Законом України «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).
Відповідно до визначень які вживаються у Законі № 1591 електронний платіжний засіб це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом, у свою чергу платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки (пункти 13 та 56 частини першої статті 1 Закону
№ 1591).
Частиною 28 статті 38 Закону № 1591 визначено, що торговці зобов’язані забезпечувати можливість здійснення безготівкових розрахунків за продані товари (надані послуги), у тому числі за допомогою електронних платіжних засобів та/або платіжних застосунків, та/або платіжних пристроїв.
Враховуючи викладене, та як відповідь на питання 3 повідомляємо, що під прийманням від покупців платіжних карток слід розуміти надання їм фізичної можливості здійснити оплату платіжними картами міжнародних та національних платіжних систем із застосуванням POS-терміналу (або його аналогу).
Щодо питання 4
ДПС, керуючись роз’ясненнями наданими у листі Національного банку України від 31.10.2022 № 18-0006/75942, зазначає, що основні засади регулювання правовідносин щодо банківської таємниці визначено Цивільним кодексом України (далі – ЦК України).
Так, відповідно до положень абзацу другого частини першої статті 1076 ЦК України відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон про банки).
Згідно зі статтею 60 Закону про банки банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк. Банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Поряд з цим порядок виконання банками операцій за рахунками клієнтів передбачений статтею 1068 ЦК України, згідно з якою банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Згідно зі статтею 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Пунктом 59 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, зі змінами, (далі – Положення № 75) передбачено, що банк обов’язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, зокрема, клієнтські рахунки та виписки з них.
Обов’язкові реквізити виписки з клієнтських рахунків визначені пунктом 61 розділу IV Положення № 75, серед яких, зокрема, код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента.
Згідно з пунктом 62 розділу IV Положення № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Враховуючи викладене вище, та як відповідь на питання 4, з метою ідентифікації платежів чи отримання персоніфікованих виписок по рахунках ДПС рекомендує Товариству звернутись до відповідного банку в якому обслуговуються відкриті ним рахунки.
Поряд з цим, як вже зазначалось, для Товариства, як суб’єкта господарювання на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО або програмних РРО не має значення який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення, який запропоновано Товариством.
У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.
Немає коментарів:
Дописати коментар