Пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про
працю України (надалі – «Кодекс») визначено, що трудовий договір, укладений на
невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку
його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у
випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації,
реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи,
організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору з ініціативи
роботодавця без згоди виборного органу профпілкової організації допускається у випадку ліквідації
підприємства.
При ліквідації підприємства правила пункту
1 статті 40 Кодексу можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після
припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих
випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново
утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому
порядку.
Верховний Суд України у своїй Постанові
від 11.07.2012 року у справі за № 6-65цс12 виклав цікаву правову позицію
відносного того, чи можна при ліквідації філії підприємства припиняти трудові
відносини з працівником на підставі ч. 1 п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що
вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи
власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію;
банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення
чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Вживані у цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація»,
«перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату
працівників» — стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних
осіб, а не їх структурних підрозділів.
Визначення юридичної особи, поняття та
порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться в ст. ст. 80, 104
— 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України
«Про господарські товариства».
Згідно з цими нормами підприємство
самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність
працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або
функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів,
управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та
інші відокремлені підрозділи.
Філії та представництва, як і інші
структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу
юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством
(ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).
Відтак підставою для розірвання з працівником
трудового договору у зв’язку
з ліквідацією підприємства,
установи, організації згідно
з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація або
реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Ліквідація ж структурного підрозділу
юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу
не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну
внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації
чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для
звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40
КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у
зв’язку з такими змінами при умові дотримання
власником вимог ч. 2
ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.
У п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6
листопада 1992 року за № 9 зазначається, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті
40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в
організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або
перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності
або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом
норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін
в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від
переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав
можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж
підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний
працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за
2 місяці про наступне вивільнення.
При
реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом
1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням
чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами,
спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно
звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де
збереглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації
підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть
застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності
одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі
вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він
не був переведений туди в установленому порядку.
Судам слід мати
на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган
вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку
(перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника,
посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих
підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось,
суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки
(перегрупування).
В усіх випадках
звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і
компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
Чинне
законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про
наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці
або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження
працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших
підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження,
протягом якого він працював.
Відповідно до статті 240-1 Кодексу у разі,
коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого
порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок
ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий
спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений
управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у
відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату
за весь час вимушеного прогулу.
Одночасно орган, який розглядає трудовий
спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40
Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені
статтею 49-3 Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість
забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Крім того необхідно брати до уваги приписи
ЗУ «Про зайнятість населення» у зв’язку з ліквідацією підприємства.
Так, відповідно до приписів ч. 3 п. 4 ст.
50 ЗУ «Про зайнятість населення»
роботодавець при ліквідації підприємства (незалежно від кількості
звільнених працівників) зобов’язаний поінформувати центр зайнятості про
звільнення за два місяці до дати
звільнення, подаючи «Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників
у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» за формою звітності за №
4-ПН, затверджену Наказом Міністерства соціальної політики України від
31.05.2013 року за № 317.
Також ЗУ «Про зайнятість населення»
передбачено, що у разі неподання або порушення роботодавцем установленого
порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 4 частини третьої
статті 50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної
заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (ст. 53).
Проте слід розуміти, що притягнення до
відповідальності у вигляді сплати штрафу можливе лише після проведення
перевірок державною інспекцією з питань
праці відповідно до Постанови КМУ від 17.07.2013 року за № 509 «Про
затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про
зайнятість населення» після винесення відповідної Постанови.
У разі несплати штрафу в добровільному
порядку штраф стягується в судовому порядку.
Тим не менше, відповідно нещодавніх
законодавчих змін в Україні діє до червня 2015 року мораторій на проведення
перевірок, крім податкових перевірок.
юрист / lawyer
067 86 244 17
#трудові_спори, #податковий_адвокат, #оскарження_звільнення, #господарські_спори, #стягнення_заборгованості, #стягнення_інфляційних, #житловиселення, #АБвласоваВектор, #сімейніспори, #АдвокатськебюроВектор, #familylaw, #аліменти, #податковий_адвокат, #АБвласоваВектор, #фіктивне_підприємство, #фіктивність, #порушення_постачальником_податкового_законодавства,
Немає коментарів:
Дописати коментар